Спогад дитинства. Післявоєнні роки. Голод. Не було їжі, не було одягу та взуття, не було хліба. Люди шукали в землі мерзлу картоплю, буряк.
Помирали з голоду люди, які ходили по селу, їх називали бесарабцями.
Ми маленькі, з сестрою кожного вечора ставали навколішки і молилися до Бога. Мельк - і моя сестра лежить непритомна, голівка закотилася під ліжко. Вночі крізь сон сестричка просила істи.
В село в'їхали частини Радянської армії, і в нашому дерев'яному будинку Сільська рада поселила штаб військової частини. А ми проживали на другій половині будинку в одній кімнаті. Кожного дня до нас заходив майор, брав мене на руки, ставив мене на лавку і тихенько, щоб ніхто не бачив, клав мені у рот квадратик цукру.
Згодом я пішла у перший клас. Оскільки одягу не було, нашивали латку на латку. І ось я в пальтечку, залатаному різними шматочками тканини і в великих галошах зі старшої сестри, намагалася дістатись до клямки дверей, щоб зайти в клас.
Тихо іде урок. Я тихенько відчиняю двері і заходжу в клас. Діти дружно засміялися. Хоча всі були такі самі бідні, як я.
І тільки вчителька підійшла до мене і допомогла мені.
Згодом у нас з'явився хліб. Його було мало, мама ділила кожному по шматочку, решту ховала у скриню
Коли ненароком зі столу чи з руки падав шматок хліба на долівку, ми піднімали його, цілували, а потім їли.
А ще хочу додати , що ми привезли військовослужбовцям гостинці (солодку випічку ), а нас нагодували смачним борщем в армійській столові і куркою з картоплею. І напоїли чаєм. Чомусь цей борщ запам"ятався мені надовго. Я рада , що в нашій державі налагоджуються державні інституції. В добру путь.
2 грудня 2018р. гурт " Отава" нашої організації побував у 184 навчальному центрі в с. Старичі , що належить до Яворівського полігону у рамках культурно-просвітницької та виховної роботи. Програма наша була приурочена до Дня Збройних Сил України. Ми виконували пісні на військову тематику, які я написала , щоб підтримати військовослужбовців психологічно і морально. Від нашої поїздки і зустрічі з військовими враження великі , - враження позитивні . Мене особисто потішило все із побаченого на зустрічі.. Стан українського війська : військовики налаштовані позитивно, в бадьорому стані. Вразив відчутний зв"язок командира і військовослужбовців на ноті довіри. Просто командир на своєму місці і тому такий позитив. Наш концерт військовики сприйняли задовільно. І ми дуже задоволені поїздкою..Бо прийняли участь у житті нашої держави. На кінець нашого виступу підполковник Серпенінов Евгеній Миколайович вручив нам Грамоту за спвпрацю у військово-патріотичному вихованні військовослужбовців і вручив нам дуже цікаву книгу про життя на полігоні., яку ми використаємо у наших акціях в навчальних закладах. Опікувалася нами молодший лейтенант -начальник клубу Сусла Галина Володимирівна і її помічник військовослужбовець Діма. Здоров"я всім і щастя.
Леся Білань 21.09.2017. Готуємося до відзначення 10-річної діяльності нашої організації. Ми зробили багато для суспільства за цей період. Ми давали не тільки концерти. Ми співали не тільки патріотичні пісні. Ми висилали посилки воїнам на Схід через автомайдан. Висилали кошти пораненим. Звичайно невеликі. Бо ми всі середнього достатку. Крім того у мене рідкісна хвороба очей і я сама збираю кошти для себе на лікування , тому що 1 укол коштує 4 тисячі. А їх треба робити декілька в рік і постійно. Але я працюю з людьми. Бо дуже зачіпає мене подальша доля України. За спостереженнями життя і поведінки нашого простого українця, а головне його національної свідомості – результати невтішні. С успільство незріле - то які претензії до політиків ? Чому наші громадяни не мають власної гордості: миють під»їзди за кордоном маючи вищу освіту? А розбудовувати Україну хто буде ? Чому не піднімають рівень життя на своїй Батьківщині? Декому від того благодать: простий українець не усвідомлює, а тому зацікавленим особам легко затуманити голову маячнею на кшталт того, що запорожські козаки родичі гітлерівських фараонів. Звідси і хаос в політикумі , і відповідно в суспільстві. Як пояснити, що відома співачка Руслана Лижичко, яка приїхала в наше місто святкувати 25-річчя Незалежності України, під час концерту бігала по сцені , зім»явши в руках державний прапор і тріпала ним по ногах як шматою . Чи знає вона скільки людей загинуло за цей прапор ?. В 1945-47 роках українські націоналісти по селах вночі на сільраді знімали червоний прапор і вивішували жовто-синій. На ранок в село наїжджали НКВДисти – починалась облава : дівчат і хлопців в вишитих сорочках розстрілювали у криївках. Як пояснити , що наша міська газета надрукувала текст « Молитва за Україну» на останній сторінці разом зі статею про собак і котів. Адже я подала в художньо оформленому вигляді плакат і пояснила , що ми проводим акцію приурочену до 100-річчя заснування всеукраїнського об»єднання « Союз українок». Разом з тим побачила сіренький спрощений текст в кутку газети разом з тим як треба доглядати за тваринами. Наразі побажання співвітчизникам : дивіться вперед з надією, назад – з вдячністю, по сторонах – з любов»ю; а вверх – з вірою. Не влаштовуйте майданів, а працюйте для України, розбудовуйте її, наводьте лад. Бережіть тих, хто вас любить. Найкращий вчитель – це життя. Але воно дорого бере за уроки. Уроки історії не навчили і наших лідерів.
1 березня наш колектив побував у військовій частині біляміста Червонограда з програмою "Героям війни на сході України полеглим і живим - наша шана". Військовослужбовці бадьоро і гучно відповідали нам на гасла "Героям слава", та "Смерть ворогам", "Україна - понад усе". Найперше хвилиною мовчання ми вшанували пам'ять полеглих, які віддали своє життя за нашу Батьківщину. Потім співали патріотичних пісень та розказували вірші. Загалом враження було двояке. Попри бадьорий патріотичний дух солдатів, деякі з молоденьких хлопців виглядали ще не по-дорослому. Фото розмістимо.
Вересень місяць. Зустріла порядну людину. Це лікар-нейрохірург, завідувач відділення у нашій лікарні Боднар Олександр Романович. Він світла і щира людина. Сонячні люди - вони від Бога, недобрі - від темних сил. Я молилася, молилася за мене моя приятелька Таня. Чекаю.
28 квітня наш колектив відвідав військову частину, що поблизу нашого міста Червонограда. На зустріч з військовослужбовцями ми прибули з програмою « Бережи себе». Зустріч була цікавою, нас зустріли доброзичливо. Ми співали пісень на військову тематику. У другій частині програми ми торкнулися теми відзначення Дня пам’яті полеглих у Великій Вітчизняній Війні. Вшанували їхню пам’ять. Потім заспівали пісню «Щоб ніколи не було війни, хай не гинуть в матері сини». Потім всі разом фотографувались. Незабаром помістимо фото на сайті.
14 квітня у Львові в Національному Музеї «Тюрма на Лонського» відбулося засідання Координаційної ради Громадської організації «Союз українок» Львівської області, яке викликало багато суперечливих думок і настроїв. Найперше, не було організовано для нас екскурсії по музею за участю екскурсовода; друге: не було конструктивної роботи, зокрема, обговорення – що ж роблять на місцях члени Гром. організацій. Зсилання на Громадські Ради при Міській раді, залучення священнослужителів до громадської роботи не має під собою грунту. Громадські Ради створені за Постановою Кабінету Міністрів України і є дорадчим і консультативним органом для Міської Ради, а у священнослужителів є своя духовна місія. Ми ж займаємося суспільно-громадською роботою. То ж не було чути цікавих і наповнених ініціатив. Переливалось з пустого в порожнє. Окрім того, що гендерна проблема та оренда приміщення є важливими питаннями. Не піднімалось питання про підготовку заходів у Г.О. до відзначення 9 травня. Ми не святкуємо День Перемоги, ми святкуємо День пам’яті полеглих, адже у ВВ війні загинуло 10 млн. українців. Мій брат Білань Володимир – ветеран ВВ війни, похоронений на чужій землі. 9 травня – пам’ятний день для всього українського народу. У нашій Г.О. заплановано панахиду і зустріч з військовослужбовцями у військовій частині. Не обговорювалось як відзначили 70 – річчя УПА у Г.О, як підготувались до важливої дати – 200- річчя з дня народження Т.Г. Шевченка, адже іде рік Шевченка. Не обговорювалась важка політична ситуація у наші й державі. Народних депутатів треба закликати до роботи у Верховній Раді, адже вони делеговані народом до законодавчого органу, щоб полегшити життя простого народу,- закони наші недосконалі. Народні депутати перетворились в революціонерів, їздять по містах і збирають народ, а на вулиці закони не приймаються. Я покинула засідання і приєдналася до екскурсії по музею «Тюрма на Лонського». Адже тут в 1945 р. був ув’язнений мій батько Білань Василь за співпрацю з вояками УПА, реабілітований в 2000 р. Ходила з екскурсантами по музею, заглядала в камери, відгадувала в якій же з них сидів мій батько, виходила у двір, куди виводили ув’язнених. Зі мною була фотографія батька у тюремній робі. Гнітюче враження, схвильовані почуття підкотили мені до горла, нахлинули важкі спогади минулого. Коли я від’їжджала, на зупинці зустрілась з іншими представниками Г.О. «Союз українок», які висловлювали тане саме незадоволення засіданням К.Р. Але я вдячна і задоволена, що побувала на зустрічі з минулим і розбурханим сьогоденням. Україна – розшарпана, розтерзана, обікрадена. Жах виявився у стані доріг, коли я поверталася додому. Весь автотранспорт бовсався у вибоїнах. Чи знайдеться людина, яка буде здатна зі сплюндрованої України зробити потужну державу та захистити обдуреного простого українця? І чи буде володіти набором всіх якостей сильного духом державного діяча? Час покаже.
Я побувалв із своїм колективом з концертною програмою у своєму рідному селі. Мої односельці зустріли нас радісно. Але я зауважила,що проблеми нашого суспільства морального характеру зачепили і жителів села. Тому ми всі повинні докласти зусилля для оздоровлення нашого суспільства.
